Запорізький благодійний фонд ‘‘Єдність за майбутнє’’ - це благодійна організація, заснована у 2004 році, яка реалізує міжнародні, загальнонаціональні, регіональні та місцеві програми, що сприяють соціально-економічному розвитку та розвитку громадянського суспільства та благодійництва



Ротарі клуб Запоріжжя відзначив молодих талановитих піаністок на щорічному музичному конкурсі

     Ротарі Клуб Запоріжжя вже традиційно щорічно нагороджує обдаровану творчу молодь. Два дні в Запорізькому музичному училищі імені Платона Майбороди за звання кращого віртуоза фортепіанного мистецтва боролись 47 юних музикантів і музиканток із усієї України.

     Цьогоріч 12 березня Чартерний Президент клубу Тамара Огородова вручила спеціальні нагороди – Дипломи – чотирьом молодим піаністкам Запорізької області – Аліні Барсегян, Ірині Архіповій, Анастасії Негусторовій та Яні Бондаренко.

     Тамара Огородова відзначила: «Ротарі клуб Запоріжжя вже одинадцять років підтримує добрі починання в нашій області. Наприклад, дівчатка та хлопчики, які перебувають на лікуванні в дитячому відділенні обласного протитуберкульозного диспансеру тривалий час в полі зору небайдужих запорізьких ротарійців. І ми раді, що наша участь допомагає маленьким громадянам України або побороти свої життєві труднощі, або підтримує їх у творчості. Звичайно, ніякий талант не відбудеться без праці. Даруйте музику, в першу чергу, собі, нам, бо ми любимо її. В таких конкурсах ви набуваєте майстерність, знаходите друзів. Хай музика буде для вас тим прекрасним ланцюжком, що єднає людей мистецтва. А в майбутньому – вашою професією чи чудовим святом у житті!»

      На запрошення запорізького Ротарі клубу до їх ініціативи долучилися також Ротарі Клуби з Миколаєва та Одеси, які також відзначили представниць зі своїх міст.




Скільки століть жінки боролися за право отримувати освіту – стати студентками. Факти історії

      25 січня – День студента, Тетянин день, який відзначають студентки та студенти. Давайте згадаємо, скільки століть жінки боролися за право бути студенткою, отримувати освіту та ставати самостійними.

     Що спільного у біографіях Голди Меїр, Маргарет Тетчер, Джейн Фонди, Марії Каллас і Мадонни? Усі ці жінки в дитинстві здобували освіту в школах «тільки для дівчат». Більше того, відомо, що серед американських жінок, які стали відомими політиками, було в 10 разів більше тих, хто вчився в жіночих школах. Половина жінок — членів Конгресу і 25% жінок, які ввійшли до списків членів правління найкращих компаній, які визначає щорічно журнал «Fortune», також навчалися в жіночих школах.

  • Жіноча освіта на українських земляхнабувала різних історичних форм, починаючи від середньовіччя. Протягом середньовіччя та раннього модерного часу переважала домашня форма навчання жінок. Здавна існували також монастирські жіночі школи. 1086, за повідомленням літопису, донька великого князя київського Всеволода Ярославовича Анна Всеволодівна заснувала при Андріївському монастирі школу дівчат. Вчили читанню та письму, Закону Божому, рукоділлю, церковному співу. У середині 17 ст. Павло Алеппський, подорожуючи по Україні, засвідчив високий рівень освіти серед жіноцтва. Зміст і якість її залежали від статків та бажання батьків. Можливість навчання дівчат із учителями, які приходили додому до учениць, зберігалася до 1917.
  • Початок громадської освіти жінок у Російській імперії пов’язують із правлінням імператриці Катерини II, коли за проектом І. Бецького 1764 організовано Виховне товариство шляхетних дівчат (Смольний інститут) – перший державний жіночий середній навчальний заклад.
  • В Україні інститути шляхетних дівчат з’явилися на початку 19 ст. з ініціативи та коштом місцевого дворянства: у Харкові (1812), Полтаві (1818), Одесі (1829), Керчі (1836), Києві (1838). Їх метою була підготовка «гарних дружин і корисних матерів родин». Це були закриті навчальні заклади, розраховані на доньок дворян, офіцерів та купців 1-ї і 2-ї гільдій. Оплата навчання в інститутах була доволі високою – від 650 рублів на рік у Харківському, до 1000 руб. на рік в Одеському. Приймали у віці 8 – 12 років; повний курс був 6-річний із поділом на 3 класи. Основна увага приділялася гуманітарному й естетичному (музика, танці) напрямам освіти, домоводству та рукоділлям. Існував педагогічний клас (клас пепіньєрок), що давав диплом домашньої вчительки.
  • У 1850-х рр. внутрішнє життя інститутів було реформоване в напрямі уніфікації. На вимогу громадськості окремі з них (Керченський) стали напіввідкритими. Поряд із державними дівочими навчальними закладами в кінці 18 ст. діяли приватні жіночі пансіони – закриті навчальні заклади. Засновниками їх були іноземці, переважно французи. Перші 2 приватні пансіони на українських землях у межах Російської імперії відкриті 1779 в Кременчуці. На початку 19 ст. їх було в містах Волинськлї губернії – 7, Київської губернії – 3, Подільської губернії – 1. На 1834 в підросійській Україні було 29 пансіонів з 1004 вихованками. Навчальна програма наближалася до державних закладів. Термін навчання становив 4–5 років; оплата – від 100 до 300 руб. на рік.
  • З 1860 в аудиторіях Петербурзького, Харківського, Київського університетів і столичної Медико-хірургічної академії навчалися жінки. 1861 міністерство народної освіти Російської імперії з’ясовувало думку професорських корпорацій із цього питання. Університети (за винятком Московського й Дерптського) підтримали ідею допуску жінок до навчання та іспитів на вчений ступінь. Однак політична поліція пов’язала наявність перших слухачок зі студентськими актами протесту. Університетський статут 1863 не надав жінкам можливості здобувати вищу освіту. Для її здобуття вони виїжджали на навчання до Європи. Улітку 1873 в Цюрихському університетіздобували освіту 103 жінки – піддані Російської імперії, серед яких 43 – з українських губерній.
  • Наполегливе лобіювання жіночими гуртками можливості отримувати вищу освіту безпосередньо в Росії та побоювання поширення антиурядової пропаганди серед закордонних студенток вплинули на позицію уряду Російської імперії, який дозволив організацію професорами університетів систематичних Вищих жіночих курсів: у Москві вони були відкриті 1872, у Казані – 1876, у Києві та С.-Петербурзі – Метою цих курсів стало надання дівчатам із середньою освітою можливості її продовжити. Однак клопотання з Одеси (1879) та Харкова (1881) щодо відкриття й там Вищих жіночих курсів не були реалізовані. 1886 набір слухачок на всі Вищі жін. курси призупинили; з 1889 відновлено роботу тільки курсів Петербурзьких.
  • В західноукраїнських земляху складі Австо-Угорщини дівчата отримали доступ до навчання із впровадженням у 1860-х рр. загальної початкової освіти; у селах це були спільні школи, у містах — жіночі. Середня жіноча освіта була представлена наприкінці 19 ст. приватними ліцеями та гімназіями з польською мовою навчання; були організовані й україномовні (Перемишль, Львів). На Буковині діяли змішані українські гімназії в Чернівцях,  Вижниці та Кіцмані. Більше українок навчалося в учительських семінаріях, які надавали освіту і вчительське звання. З 1900 жінки були допущені в університети Австро-Угорщини. У 1920–30-х рр. розширилася мережа середньої освіти, в якій переважали спільні гімназії, хоча зберігалися й жіночі.
  • Перші офіційні форми жіночої організованої вищої освіти – це Інститут шляхетних дівчат. У Києві він відкрився в 1830-х. Такий же відкрився згодом у Полтаві. Таким чином, існувала станова освіта. Це була ще ідея Катерини ІІ. Тоді вважали, що світській жінці потрібні певні знання. Акцент робився на мови, танці, музику та інші знання, які дівчині були потрібні. У 1850-ті в Російській імперії відбувається реформа і з’являються гімназії, жіночі зокрема.
  • Перші жіночі початкові школи в деяких країнах Європи виникли в 16-17 ст. Мета їх була обмеженою – навчання і виховання майбутньої дружини, господині і матері. Питання доступності загальної вищої освіти для дівчат постало лише червні 1868 р., коли cенат Лондонського університету проголосував за допуск жінок на загальний іспит, і таким чином став першим у світі університетом, який прийняв жінок.
  • Цікаво, що в Україні до питання жіночої освіти ставили більш зріло. Наприклад, вже у 1911 р. жінки отримали право також ставати нарівні з чоловіками професорськими стипендіатками.
  • Отож, однією з перших форм навчання для жінок поза домом була наука при монастирях, де їх готували до очікуваних від них ролей – майбутніх дружин, матерів і господинь дому. Пріоритетність цих вимог зумовлювала й перелік основних предметів: Закон Божий, етикет, танці, гра на лютні чи клавесині, базові знання з арифметики, астрономії, філософії, риторики. Наука велася за «еллінськими книгами», тобто грецькою мовою. Доступ до освіти в цей час мав виразно становий характер, тому в монастирські школи потрапляли переважно представниці привілейованих верств суспільства.
  • Уперше про потребу допуску жінок до вищої школи в Росії заговорили на початку 1860-х років. Тоді своє бажання слухати лекції університетських професорів виявила група киянок, які звернулися з відповідним проханням до університетської Ради. Схожий прецедент знову стався 1861 року – домашня вчителька Людмила Ожигіна клопоталася про вступ на медичний факультет Харківського університету. З цієї нагоди куратор Харківського шкільного округу написав неофіційного листа тодішньому міністру народної освіти, який, своєю чергою, доповів царю Олександру II і передав «Справу Л. Ожигіної» на розгляд Головного управління шкіл. Управління вирішило, що справа надто серйозна і потребує обговорення в усіх університетських радах імперії. В Україні тоді було два університети — Київський і Харківський, і обидва відповіли на запит схвально, отож з 1861 року жінки отримали право записуватися до них слухачками. На жаль, скористатися цим вони ледве встигли: внаслідок студентських заворушень, які прокотилися імперією, вже 1863 року відповідний дозвіл було скасовано, а заборона жінкам навчатися в університетах тривала аж до 1905 року.



Гарячий гендерний червень: форум, медійний марафон та два навчальні семінари-тренінги

      Перша половина червня була насичена подіями з гендерної тематики як в Запорізькій області, так і в Україні – День місцевого самоврядування та економічного розвитку міст 19 червня у Києві, медійний марафон «Рівність у політиці» у м. Житомир 12 – 13 червня, та два семінари у Запорізькій області: «Гендерні аспекти у роботі органів місцевого самоврядування» 5 червня у м. Бердянськ та   «Впровадження гендерно орієнтованого бюджетування» 1 – 2 червня. 

Гендерна рівність – це важлива складова економічного розвитку громад.  19 червня у Києві проходить День відкритого врядування та економічного розвитку українських міст в рамках XIV Українського муніципального форуму в Києві, в якому взяли участь прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, міський голова м.Київ Віталій Клично, Посол Канади в Україні Роман Ващук, Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко,  міський голова м. Едмонтон (Канада) Бев Еслінгтон та інші поважні міжнародні та українські представники та представниці місцевого самоврядування, які у своїх виступах наголосили на важливості впровадження гендерної політики в Україні, зокрема, через місцеве самоврядування. На захід була запрошена Тамара Огородова, керівниця проекту «Просування участі жінок у політиці та протидія гендерним стереотипам».

Володимир Гройсман у своєму виступу відзначив, що успіх місцевого самоврядування має конвертуватися в якість життя для людей. Розробка стратегії розвитку для держави і для кожного населеного пункту має відповідати двом цілям: створення середовища для економічного росту та правильного конвертування напрацювань економіки в життя людей. Отже, важливо враховувати гендерні аспекти як при розробці стратегії, так і під час її реалізації.

Володимир Кличко зазначив, що найважливішим завданням місцевого самоврядування є ефективне використання бюджетних коштів. На початку червня в рамках проекту 18 депутатів з міжфракційних депутатських груп «Рівні можливості» та ініціативних груп і фахівців місцевих рад Запорізької області пройщли навчання на дводенному семінарі-тренінгу з гендерно орієнтованого бюджетування. У Запорізькій області у 5 місцевих радах зроблено гендерних бюджетних аналізів, розроблено рекомендації, частина з них вже внесена до місцевих програм. В рамках проекту 38 депутаток, депутатів та фахівців фінансових відділів рад стали сертифікованими фахівцями з впровадження гендерно орієнтованого бюджетування.

Катерина Левченко акцентувала увагу на важливості роботи в місцевих радах уповноважених осіб з питань забезпечення рівних прав і можливостей, які затверджує рада (згідно з Законом України «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків»). У 8 місцевих радах Запорізькій області затверджені такі уповноважені особи завдяки сприянню команди проекту та  консультаціям Тамари Огородової.

Канадський гість Форуму – Бев Еслінгер, міський голова м.Едмонтон, виступала з доповіддю на тему участі жінок у місцевій владі, розповівши зокрема про досвід Едмонтона з впровадження гендерних ініціатив.

Своїм досвідом реалізації гендерних ініціатив поділилися міжнародні та українські представники влади та організацій, які займаються питаннями впровадження гендерної політики та економічного розвитку.

 

«Я – фемініст. Мені дивно, що інші люди не такі», наголосив заступник директора НДІ Ієн Вудвард на медійному марафоні в м. Житомир. Його цікавий виступ підкреслює важливість теми рівних прав і можливостей жінок і чоловіків, особливо при тенденції зменшення кількості жінок у владі в громадах, політичних репресіях стосовно жінок у владі, які намагаються встановити справедливість. Цей цікавий всеукраїнський захід зібрав поважних гостей – більше 120 учасників та учасниць з 12 областей України – директорка НДІ в Україні Мері О‘Хейген, директорка програми «Жінки-лідерки» Олена Єна, міжнародні та українські політики – Хелен Фейзі, заступниця посла Великої Британії в Україні, депутатка Верховної Ради – представниці міжфракційного депутатського об’єднання «Рівні можливості» Марія Іонова, державні службовці, лідери громадської думки, представники медіа та громадянського суспільства. Переваги гендерної рівності у політиці, шляхи створення можливостей рівного доступу до участі в політичних процесах на всіх рівнях, кращі практики ініціатив, які сприяють рівним правам і можливостям жінок і чоловіків у громадах – це ті питання, які обговорювали учасниці та учасники медійного марафону. Також піднімалося гостре і тривалий час замовчуване питання політичних переслідувань, репресій і різних видів насильства (фізичного, психологічного, сексуального, економічного) щодо жінок у владі.

 

Хелен Фейзі, заступниця посла Великої Британії в Україні, наголосила на необхідності рівного доступу жінок до політичного життя та подоланню стереотипів щодо жіночої участі у політиці.

Досвід роботи у Запорізькій області щодо впровадження рівних прав і можливостей жінок і чоловіків був високо відзначений Національним Демократичним Інститутом, тому презентувати кращі практики реалізації гендерних ініціатив були запрошені керівниця проекту «Просування участі жінок у політиці та протидія гендерним стереотипам» Тамара Огородова та представниця міжфракційної депутатської групи «Рівні можливості» у Молочанській міській раді Наталія Синиця, які гідно представили Запорізьку область на заході.

 

Тамара Огородова та Наталія Синиця поділилися досвідом створення міжфракційних депутатських груп «Рівні можливості» та кращими практиками реалізації гендерних ініціатив цими групами – впровадження гендерно орієнтованого бюджетування через проведення гендерних бюджетних аналізів у 5 місцевих радах, затвердження уповноважених осіб з питань забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у 8 місцевих радах, екологічні акції, захист прав дітей, соціальні інвестиції. Як відзначила Наталія Синиця, саме завдяки навчальним семінарам, які проводить фонд «Єдність»  за майбутнє», і нещодавній 5 червня у м. Бердянськ для депутаток громад, це допомагає об’єднуватися заради вирішення проблем і проведення акцій на благо своїх міст і громад. Зокрема, в рамках проекту «Просування участі жінок у політиці та протидія гендерним стереотипам» жінки-депутатки з 5 громад Запорізької області – Берестівської, Комиш-Зорянської, Новоолексіївської, Осипенківської, Смирновської прийняли участь в цікавому обговоренні ролі жінок у владі в територіальних громадах і можливостях реалізації ініціатив завдяки роботі міжфракційних депутатських груп «Рівні можливості». Про такі ініціативи розповідали на медійному марафоні їх колежанки з Івано-Франківської, Львівської, Житомирської областей, які входять до груп «Рівні можливості».

 

Дуже важливо, що  в рамках проекту завдяки семінарам жінки-депутатки у Запорізькій області мають можливість познайомитися з міжнародним, українським, запорізьким досвідом роботи груп «Рівні можливості». Після таких семінарів у жінок-депутаток виникає прагнення створити групи і реалізовувати свої ідеї в громадах. Як показує медійний марафон у Житомирі, активна робота таких груп отримує визнання на всеукраїнському рівні, дає можливість брати участь у всеукраїнських та міжнародних заходах, отримувати цікаву інформацію, обмінюватися досвідом та застосовувати ці знання та навики у своїх громадах.



ЗБФ “Єдність” за майбутнє” – Благодійний фонд