Zaporozhye charitable foundation 'Unity for the Future' - a charitable organization founded in 2004 that sells international, national, and local rehiornalni programs that promote social and economic development and the development of civil society and philanthropy

Скільки століть жінки боролися за право отримувати освіту – стати студентками. Факти історії

      25 січня – День студента, Тетянин день, який відзначають студентки та студенти. Давайте згадаємо, скільки століть жінки боролися за право бути студенткою, отримувати освіту та ставати самостійними.

     Що спільного у біографіях Голди Меїр, Маргарет Тетчер, Джейн Фонди, Марії Каллас і Мадонни? Усі ці жінки в дитинстві здобували освіту в школах «тільки для дівчат». Більше того, відомо, що серед американських жінок, які стали відомими політиками, було в 10 разів більше тих, хто вчився в жіночих школах. Половина жінок — членів Конгресу і 25% жінок, які ввійшли до списків членів правління найкращих компаній, які визначає щорічно журнал «Fortune», також навчалися в жіночих школах.

  • Жіноча освіта на українських земляхнабувала різних історичних форм, починаючи від середньовіччя. Протягом середньовіччя та раннього модерного часу переважала домашня форма навчання жінок. Здавна існували також монастирські жіночі школи. 1086, за повідомленням літопису, донька великого князя київського Всеволода Ярославовича Анна Всеволодівна заснувала при Андріївському монастирі школу дівчат. Вчили читанню та письму, Закону Божому, рукоділлю, церковному співу. У середині 17 ст. Павло Алеппський, подорожуючи по Україні, засвідчив високий рівень освіти серед жіноцтва. Зміст і якість її залежали від статків та бажання батьків. Можливість навчання дівчат із учителями, які приходили додому до учениць, зберігалася до 1917.
  • Початок громадської освіти жінок у Російській імперії пов’язують із правлінням імператриці Катерини II, коли за проектом І. Бецького 1764 організовано Виховне товариство шляхетних дівчат (Смольний інститут) – перший державний жіночий середній навчальний заклад.
  • В Україні інститути шляхетних дівчат з’явилися на початку 19 ст. з ініціативи та коштом місцевого дворянства: у Харкові (1812), Полтаві (1818), Одесі (1829), Керчі (1836), Києві (1838). Їх метою була підготовка «гарних дружин і корисних матерів родин». Це були закриті навчальні заклади, розраховані на доньок дворян, офіцерів та купців 1-ї і 2-ї гільдій. Оплата навчання в інститутах була доволі високою – від 650 рублів на рік у Харківському, до 1000 руб. на рік в Одеському. Приймали у віці 8 – 12 років; повний курс був 6-річний із поділом на 3 класи. Основна увага приділялася гуманітарному й естетичному (музика, танці) напрямам освіти, домоводству та рукоділлям. Існував педагогічний клас (клас пепіньєрок), що давав диплом домашньої вчительки.
  • У 1850-х рр. внутрішнє життя інститутів було реформоване в напрямі уніфікації. На вимогу громадськості окремі з них (Керченський) стали напіввідкритими. Поряд із державними дівочими навчальними закладами в кінці 18 ст. діяли приватні жіночі пансіони – закриті навчальні заклади. Засновниками їх були іноземці, переважно французи. Перші 2 приватні пансіони на українських землях у межах Російської імперії відкриті 1779 в Кременчуці. На початку 19 ст. їх було в містах Волинськлї губернії – 7, Київської губернії – 3, Подільської губернії – 1. На 1834 в підросійській Україні було 29 пансіонів з 1004 вихованками. Навчальна програма наближалася до державних закладів. Термін навчання становив 4–5 років; оплата – від 100 до 300 руб. на рік.
  • З 1860 в аудиторіях Петербурзького, Харківського, Київського університетів і столичної Медико-хірургічної академії навчалися жінки. 1861 міністерство народної освіти Російської імперії з’ясовувало думку професорських корпорацій із цього питання. Університети (за винятком Московського й Дерптського) підтримали ідею допуску жінок до навчання та іспитів на вчений ступінь. Однак політична поліція пов’язала наявність перших слухачок зі студентськими актами протесту. Університетський статут 1863 не надав жінкам можливості здобувати вищу освіту. Для її здобуття вони виїжджали на навчання до Європи. Улітку 1873 в Цюрихському університетіздобували освіту 103 жінки – піддані Російської імперії, серед яких 43 – з українських губерній.
  • Наполегливе лобіювання жіночими гуртками можливості отримувати вищу освіту безпосередньо в Росії та побоювання поширення антиурядової пропаганди серед закордонних студенток вплинули на позицію уряду Російської імперії, який дозволив організацію професорами університетів систематичних Вищих жіночих курсів: у Москві вони були відкриті 1872, у Казані – 1876, у Києві та С.-Петербурзі – Метою цих курсів стало надання дівчатам із середньою освітою можливості її продовжити. Однак клопотання з Одеси (1879) та Харкова (1881) щодо відкриття й там Вищих жіночих курсів не були реалізовані. 1886 набір слухачок на всі Вищі жін. курси призупинили; з 1889 відновлено роботу тільки курсів Петербурзьких.
  • В західноукраїнських земляху складі Австо-Угорщини дівчата отримали доступ до навчання із впровадженням у 1860-х рр. загальної початкової освіти; у селах це були спільні школи, у містах — жіночі. Середня жіноча освіта була представлена наприкінці 19 ст. приватними ліцеями та гімназіями з польською мовою навчання; були організовані й україномовні (Перемишль, Львів). На Буковині діяли змішані українські гімназії в Чернівцях,  Вижниці та Кіцмані. Більше українок навчалося в учительських семінаріях, які надавали освіту і вчительське звання. З 1900 жінки були допущені в університети Австро-Угорщини. У 1920–30-х рр. розширилася мережа середньої освіти, в якій переважали спільні гімназії, хоча зберігалися й жіночі.
  • Перші офіційні форми жіночої організованої вищої освіти – це Інститут шляхетних дівчат. У Києві він відкрився в 1830-х. Такий же відкрився згодом у Полтаві. Таким чином, існувала станова освіта. Це була ще ідея Катерини ІІ. Тоді вважали, що світській жінці потрібні певні знання. Акцент робився на мови, танці, музику та інші знання, які дівчині були потрібні. У 1850-ті в Російській імперії відбувається реформа і з’являються гімназії, жіночі зокрема.
  • Перші жіночі початкові школи в деяких країнах Європи виникли в 16-17 ст. Мета їх була обмеженою – навчання і виховання майбутньої дружини, господині і матері. Питання доступності загальної вищої освіти для дівчат постало лише червні 1868 р., коли cенат Лондонського університету проголосував за допуск жінок на загальний іспит, і таким чином став першим у світі університетом, який прийняв жінок.
  • Цікаво, що в Україні до питання жіночої освіти ставили більш зріло. Наприклад, вже у 1911 р. жінки отримали право також ставати нарівні з чоловіками професорськими стипендіатками.
  • Отож, однією з перших форм навчання для жінок поза домом була наука при монастирях, де їх готували до очікуваних від них ролей – майбутніх дружин, матерів і господинь дому. Пріоритетність цих вимог зумовлювала й перелік основних предметів: Закон Божий, етикет, танці, гра на лютні чи клавесині, базові знання з арифметики, астрономії, філософії, риторики. Наука велася за «еллінськими книгами», тобто грецькою мовою. Доступ до освіти в цей час мав виразно становий характер, тому в монастирські школи потрапляли переважно представниці привілейованих верств суспільства.
  • Уперше про потребу допуску жінок до вищої школи в Росії заговорили на початку 1860-х років. Тоді своє бажання слухати лекції університетських професорів виявила група киянок, які звернулися з відповідним проханням до університетської Ради. Схожий прецедент знову стався 1861 року – домашня вчителька Людмила Ожигіна клопоталася про вступ на медичний факультет Харківського університету. З цієї нагоди куратор Харківського шкільного округу написав неофіційного листа тодішньому міністру народної освіти, який, своєю чергою, доповів царю Олександру II і передав «Справу Л. Ожигіної» на розгляд Головного управління шкіл. Управління вирішило, що справа надто серйозна і потребує обговорення в усіх університетських радах імперії. В Україні тоді було два університети — Київський і Харківський, і обидва відповіли на запит схвально, отож з 1861 року жінки отримали право записуватися до них слухачками. На жаль, скористатися цим вони ледве встигли: внаслідок студентських заворушень, які прокотилися імперією, вже 1863 року відповідний дозвіл було скасовано, а заборона жінкам навчатися в університетах тривала аж до 1905 року.

Скільки століть жінки боролися за право отримувати освіту – стати студентками. Факти історії – Zaporizhzhia charitable fund